Вроде простил, а вроде бы нет.
Вроде забыл, но в какой-то момент
Вспомнив обиду, душой омрачился.
Вспомнил зачем-то, ведь прежде молился,
Каялся слёзно Спасителя ради.
Как получилось, что горькие пяди
Снова отмерил себе для страданья?
Может, поверхностным было признанье.
Молвил устами, а сердце молчало
И в глубине непрощенье скрывало.
Может прощая, кого то забыл.
Может себя в суете не простил
И не вошёл в благодатный покой.
Сложно идти непрощенья тропой:
Ты отказал, и тебе отказали,
Ты своровал, и тебя обокрали,
Ты позабыл, и тебя позабыли,
Ты не простил, и тебя не простили...
Всё полной мерой: что дал, то и взял.
Как захотел, так пред Богом и встал.
Сердце смиренное Богу отрада.
В нём не живёт непрощение брата.
Все непокорные чахнут в пустыне
Бог им противился раньше и ныне.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
